ЄРАПОЛІС - ХІЄРАПОЛІС

Історія міста, хоча існує багато стародавніх текстів про Ієраполь, має сенс, коли вони пов’язані з великою кількістю археологічних даних і дозволяють нам детально описати історію міста та його околиць. Заснований одним із наступників Олександра Македонського, ймовірно, після того, як його захопили пергаменські царі в 188 році до нашої ери, Гієраполь став одним із найбагатших міст Малої Азії, про що свідчать монументальні руїни римського періоду. На додаток до відкриття кількох фрагментів обсидіану з доісторичного поселення на плато та формування культової території навколо печери Плутона. формування культової території навколо печери Плутонія; інших даних не знайдено. Той факт, що місто названо Гієраполіс, що означає «священне місто», походить від релігійних традицій, пов’язаних зі священною печерою.

ЄРАПОЛІС - ХІЄРАПОЛІС

Із заповітом царства пергамського короля Аттала III Риму в 133 р. до н. Ієраполь розташований в адміністративному регіоні, де законна Кібіра була столицею. З 2 століття нашої ери. До I століття ми спостерігаємо інтенсивний розвиток промислової діяльності, особливо в галузі виробництва вовни та фарбування тканин. Страбон згадує, що гаряча вода може виправити колір вовни. Протягом перших двох століть християнської ери Ієраполь перетворився з міста з каменю на місто з мармуру (здебільшого місцевого виробництва). Цей період характеризується будівництвом театру та спортзалу біля монументальних воріт Віа Фронтінус, на прохання імператорів Флавіїв, із збільшенням будівельної діяльності. Важливість Ієраполя можна оцінити з гробниць, "Томба Белла" та незвичайних пам'ятників у гробниці Флавія Зевксіса, з напису, який говорить, що торговець гробницями здійснив 72 подорожі навколо мису Малея, південного краю Пелопоннесу. Він, безсумнівно, поїхав до Італії з комерційних причин; Це свідчить про космополітичне громадянське суспільство, громадяни якого походили з ширшого регіону, а також про місто, відкрите для зовнішніх зв’язків, але не закрите для себе, як Лаодикія поблизу Ієраполя, впливові спільноти, такі як євреї, і домівка для християн першого століття. Також у другому столітті Ієраполь, ймовірно, був місцем візиту імператора Адріана, який прийняв «aurum coronarium», тобто велику суму грошей, яку місто запропонувало йому на честь його вступу на престол. Християнство поширилося з Антоніном Пієм, а Ієраполь став єпископським центром з першими єпископами Папієм і Аполлінарієм. Під час правління імператора Септимія Севера місто продовжувало рости і розвиватися: багато міст Малої Азії брали участь у виняткових «вселенських» іграх, що проводилися в Гієраполі на честь Аполлона, софіста Антипатра, члена аристократичного роду Гієраполя, учителя князів в імператорському палаці та стародавніх грекомовних містах. Він домігся великих успіхів у палаці, призначивши його секретарем верховного суду. На початку четвертого століття імператор Костянтин Великий започаткував дві важливі ініціативи, які змінили хід історії. Припинивши переслідування, він дозволив християнству поширитися в усьому класичному світі та за його межами, аж до 324 року нашої ери. давньогрецьке місто Візантій змінило назву на Константинополь, який став новою східною столицею майбутньої Візантійської імперії. Ієраполь стає постійним християнським містом і апостольським престолом.

Йераполис - Хиераполис

ІЄРАПОЛЬ, «СВЯТЕ МІСТО» здобув велику пошану в усьому християнському світі, поховавши тут Пилипа, він здобув великий авторитет у всьому християнському світі, подібно до Івана в Ефесі. Він став місцем освячення по всій Малій Азії та центром паломництва для всього християнського світу, так само як могила св. Іоанна в Ефесі та Мартиріон (Мавзолей) Пилипа. Це було благословенне місце в усій Малій Азії. На початку V століття в Acta Philippi, в якому місто називалося Ophiorgum, «Місто змій», пишеться про культ змії, проти якого боровся апостол, повертаючи людей до Біблії. На цьому етапі такі будівлі, як театр, були залишені та побудовані нові церкви, такі як собор Святого Філіпа та Мартиріона. Ієраполь, який спочатку був допоміжним єпископським центром Лаодикії під час правління Лустиніана, був обраний головною метрополією регіону Друга Фрігія Пакатіана, коли регіон було розділено на дві частини в 535 році. Перша половина сьомого століття була дуже бурхливим періодом для всієї Малої Азії, включаючи стародавнє місто Гієраполь: з початку правління Фоки в 602 році е. до 623 р. Після поразки під час правління Іраклія перси оголосили війну Візантії і в 616 р. вторглися на більшу частину Малої Азії. Деякі археологи фактично приписують деякі з руїн, знайдених у стародавньому місті Афродісія, війнам проти персів, і руйнування міст Ефес і Сарди припускають ту саму причину. Незабаром після вторгнення у Фрігію в 616 р. відбувається сильний землетрус. Вражаючі археологічні відкриття в Ієраполі розкривають руїни багатьох чудових пам’яток, таких як Німфей Тритона, які, здається, були спричинені потужними рухами Землі, а не війною. Більшість цих пам’яток не відреставровано; Це можна розглядати як ознаку того, що місто більше не можна реструктурувати. VIII. Період з 19 по 10 століття можна охарактеризувати як «урбанізацію міста»: про це свідчить будівництво невеликих каплиць на руїнах будинків і церков на місці стародавніх руїн. Історичні відомості про Ієраполь цього періоду поступово доповнюються археологічними даними (закони про консулів поширювалися на єпископів), а археологічні дані показують, що після великого застою протягом цих століть відбулося прискорене відновлення економіки, про що свідчить імпорт кераміки та збільшення кількості монет. У 1071 році сельджуки під командуванням султана Альпарслана розбили візантійські війська і захопили їх у Малазгірт. Згодом панування сельджуків в Анатолії почалося з візантійського імператора Романа IV Діогена (1068-1071). Важко визначити, коли він помер, оскільки певний час він міг існувати в лідійських містах як візантійський острів у морі туркменів. Безсумнівно, що в першій половині тринадцятого століття Ієраполь і його околиці стали справді великими, з будівництвом постійної частини володінь сельджуків, караван-сараїв і замку, а вежі на західному краю плато були перетворені на фортеці. . На початку століття, під час османської експансії, Ієраполь був поступово покинутий і перетворився на поселення, де жили землероби та пастухи, які лише зрідка поверталися, про що більше не згадується в документах. Руїни, знову відкриті західними мандрівниками в сімнадцятому столітті, вперше відвідав Реймонд Чандлер у 1765 році.